* * *
А все ж ти за причепливість не сердься.
Допоки, бач, душа не задубіла.
І в потайному озеречку серця
пливе любові лебедиця біла.
А ще вона, як гілочка вишнева,
нежданно свіжим зарясніє цвітом,
коли довкола в золоті дерева
і бабине завершується літо.
А то як немовлятко те, що мати
його байстрям на білий світ пустила
й сама не здатна щастя й раду дати,
і до притулку здати теж несила.
Тому моя любов тебе й лякає,
як щось недобре, зайве та гріховне.
Для неї в світі сонечка немає.
Вона потоне, як дірявий човник.
Минеться вишеньці весняне свято.
Вже зводяться між заростей рушниці,
щоб під сирітські схлипи немовляти
вогнем обдати білу лебедицю.
Хто влучить перший? Я чи ти, кохана?
Прости мне надоедливость мою
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051701793
Свидетельство о публикации №116051701793
Рецензии
