* * *
Терням покрита дорога.
людям уже без потреби.
Зірка горить ні для кого
серед північного неба.
Боже, чи ж міг я гадати,
що у журбі та тривозі
втрачене буду шукати
на невідомій дорозі.
Всі ми – як діти наївні.
В щасті і в горі – мов браття.
Тільки душі не зігріти
біля чужого багаття.
Поки у бростях калина
гожа і гарна, як панна.
Ти в цілім світі єдина.
Ти лиш для мене жадана.
Вмиються вранці росою
трави від срібного пилу.
Тільки не змити й сльозою
образ твій ніжний і милий.
Дерном проросла дорога
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051701786
Свидетельство о публикации №116051701786
Рецензии
