* * *
Опам’ятатися все ж мушу,
свій запал загнуздати вмить,
на протягах промерзлу душу,
як двері, щільно причинить.
Бо ти таки чужа кохана.
Чужі і губи ці, і грудь...
З тобою ми як у кайданах,
несила й пальцем ворухнуть.
Отож я долу ліг, як п’яний
чи як убитий без ножа.
Суцільні рани від кайданів,
здається і в крові іржа.
Та не тому, що весь закутий
і ворогів довкола рій.
Боюся й оком ворухнути,
бо бачу любий профіль твій.
Опомнится все же я должен
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051701761
Свидетельство о публикации №116051701761
Рецензии
