Давним давно була ця небилиця

Отцу.

Давним давно була ця небилиця-
Іще коли за колосок пшениці
Додому з поля  гнали батогом-
Такий тоді порядок був кругом..

А був такий покійний Перетика,
(лихий його попутав з пантелику),
Що якось серед стану на току
Застукав його сторож на мішку.

Так за отой тлумак
Отримав   він  п"ятак.
Хоч і крутивсь і так, і сяк-
Таки відсидів неборак.

Але за Сталіна й не за таке садили.
Отож йому п"ять років і вліпили.
Чого тільки на світі не було-
Чого тут не пройшло через село!

Ну, в обшім, все-таки боялись люди.
І хоч в колгоспі все лежало всюди
І під руками, просто на виду-
Та краще не налазить на біду.

Раз якось в полі навесні,
(хороші були тоді дні!)
Стояло весняне тепло,
Давненько все оце було -

Мабуть, отак в п"ятидесятих.
Поїхав трактор засівати
Пшеницю яру за селом,
Коло посадки, за ставком.


Покійний бригадир Юхим
Слідом послав і нас за ним:
Трьох чоловік, мол, треба дати
Коло сівалки помагати.

Ми там підносили мішки,
Зерно всипали в лаштунки,
Ну, і сівалки направляли-
Якусь копійку заробляли.


Отак робили день і ніч,
Нашмульгались і рук, і пліч,
Ну, що ми їли там тоді
В післявоєнній тій біді!-

Вже ледве ноги волочили-
Ну, скільки в нас тієї сили
Могло остатись на кінець
Роботи. Рвався вже терпець-

Давно хотілось віддихнути,
Задерти ноги догори,
Лягти в посадці, хропанути
В кущах хоча б часа зо три.

Коли це кінчилось зерно.
І слава Богу - все одно
Повинен бути ж бо спочинок.
Ну, ми порозгинали спини,

Пішли в посадку віддихать.
А тракторист поїхав взять
Ще на один захід сівби
Пшениці десь так з-пів гарби.

Ну, ми в посадці лежимо,
Гарбу  і трактора ждемо.
Знічев"я  травим анекдоти-
Коротше, робимо роботу.

А Сава, третій поміж нас,
В цей час надумався якраз
До вітру збігати в кущі-
Посидіть,  полякать хрущів.

Ждемо, ждемо його- нема.
Вже й півчаса пройшло - дарма.
Вже почали й переживати,
Тоді пішли його шукати.

Чи не случилось там  чого -
Буває ж за селом  всього -
Воно ж далеко від людей,
Ну, а біда на люди йде!


Довгенько так його шукали,
Попід кущами заглядали,
Туди, сюди - ніде нема.
Уже й злякались (задарма)!


Коли це глядь - в кінці посадки
Щось з краю поля топче грядки
І суне в темноті тишком.
Ми придивились - то з мішком

На спині не якась там ґава-
Ріллею  суне бідний Сава,
І  гнеться майже до землі,
Ще й тягне клунки чималі!


Догнали - що це ти несеш?
Куди ти проти ночі йдеш?
Злякався. Ноги затрусились,
Мішок той кинув було сили, 

Давай нас, плачучи, просить,
Щоб дали ми йому пожить-
Щоб не здали. А то посадять
І років п"ять, гляди, нарядять.

І так вже просить підсобить!
Ну, що ж  лишалось нам робить?
Ну, не здавати ж бо невдаху,
Посадять точно бідолаху.


(Він якось приховав мішок
З пшеницею. Зарив в рядок
Землі поближче до посадки
І розрівняв там для порядку.

А потім затягнув в кущі -
Після до себе затащить.
Придумав. Та не удалось-
таки признатись нам прийшлось.

Недовго думали, рішили
З Петром, і так постановили:
Тащи уже свого мішка,
Коли  оказія  така.

А нам давай сюди гарячу
Та ще й закусочку добрячу.
Куди ж тебе уже дівати-
Пшеницю ж треба десь зховати!

Питаємо: горілка є
Закопана? Спасай своє
Від нас обох сумління боже,
Дуй до села уже, небоже.

Щоб через час уже тут був
І самогонку роздобув.
А то вже точно все розкажем,
Або самі тебе пов"яжем!

Ну, завдали йому мішка,
І двинув Сава пішака
Бігом до самого села.
І хоч там відстань чимала-


Швиденько він іщез із виду,
Що тільки п"ятами покидав!
Ну, ждемо все його, чудні,
Як ніччю сонце у вікні.

Немає час, немає два.
Уже й поспали обидва,
Уже і віддихнуть успіли!
Потрохи понабрались сили.

Щось довго трактора нема.
Сидим,  скучаєм задарма.
ну, де той Сава забаривсь?!
Чи, може, в полі заблудивсь?

Було ж бо діло уночі,
Коли агукали сичі.
Намерзлись в полі, як собаки,
Чекаючи його подяки.

Посиділи  ото  з  Петром
Та й здумали пройти селом,
Зайти додому , та й до Сави,
Узнати, як там наші справи

З обіцяним могоричем.
Добрались, сіли під кущем
Шипшини в Савинім саду
Та й ждем на голову біду.

Це ми вже потім зрозуміли,
Коли по пиці получили!
І не надіялись подвоха,
Що заготовила Явдоха.


Відкрите, дивимось, вікно.
Підкрались тихо - от кіно -
І шепчем: "Саво, Саво, ти?
Ми тут, виходь, іди сюди!

Барило ти даєш чи ні,
А то я тут вже посинів
Від холоду, тебе ждучи.
Померзли ж в полі уночі!

Коли це із вікна щось: хрясь!!-
По голові якась напасть!
Я  відсахнувся - це то да,
Яка  мене ждала біда.

А хай не милує Господь,
Додому – ну, хоч не приходь-
Весь буду точно в синяках!
Ото остався в дураках!

А його жінка  рогачем
Мене періщить у плече
І далі - ну, куди попало.
Добряче нам тоді дісталось!

Отак нас Сава угостив,
Хоч був собі такий простий,
Неначе трохи дурнуватий,
Неначе і чудакуватий.

Але й пшенички потягнув,
І нас гарненько так надув!!!
Могрич, канєшно, він віддав.
Але ж і я тоді дістав

По пиці добру кочергу,
Що аж зігнулася в дугу
В цупких Явдошиних  руках –
Отримав добре по плечах!


На другий чи на третій день
Вона мовчить, анітелень,
Коли на вулиці зустрів
Та побалакати спинив.

А десь так тижнів через два,
Коли пшеничку приховав
В безпечне місце у садку
Промову мовила таку:


А це ти що, зі сливи впав
Чи де це синяків дістав?
Хіба ж це можна стільки пити,
Не  пам"ятати, що робити?!

Ото вже п"яні  розвелось,
Що посиніло все село!
Отак зроби кому добро!-
Сказав мені тоді Петро.

Краще б пшеницю поділили
На трьох. Або його набили.
От же ж скотина отака-
Зробити з нас два дурака!

З тих пір ми з Савою не раз
Сиділи, пили без образ,
Та спина до цих пір свербить,
А око й досі ще болить.

Було ділов…- хто крав, хто сів,
А я- по морді получив
За дурно пусто. Ні за що,
Психологічеський  прощот!

А я ж його ще й пожалів!
Ну, каюсь, випить захотів
На отаку собі дурничку.
Отак нарвись на молодичку-

Сліпим останешся, гляди.
Вона ж - сухою із води!
То ж кажуть: баба - що диявол,
У неї всі бої без правил!