Летить додолу кленовий листок,
кружляє над холодною землею...
Ходило Щастя і присіло на пеньок
поговорить з Ранковою Зорею.
- Спочину трішки, змучилось вже я,
хотіло б мати рідну я домівку...
А ти, ранкова подруго моя,
чому схилила ясную голівку?
- У небі я, серед ясних зірок,
мені тут весело і гарно.
Хвилююся за тебе, мій дружок,
мені б спуститися - та марно.
Пораду можу дать тобі одну:
даруй себе завжди ти людям, -
віддай їм радість, а візьми журбу,
тоді домівка рідна в тебе буде.
Михайлику, тебе не обмине, -
забере Щастя і твою журбу, -
воно тобі добро і радість принесе, -
і ти забудеш про свою біду.
Відкрий свої обійми Щастю,
нехай живе воно з тобою все життя.
З великою любов'ю в серці
ти сміло зробиш крок у майбуття.
У день осінній і ясний,
коли мине тобі сімнадцять літ,
тоді ти щиро посміхнись -
і сум спаде з твоїх повік.
Летить додолу кленовий листок...
© Copyright: Мария Солонинка, 2016
Свидетельство о публикации №116051604038
Свидетельство о публикации №116051604038
Рецензии