* * *
Мов у зашморгу я. Що ж, кохана, ти робиш зі мною?
І на серці мов лід чи холодна обвила змія.
Як не стане мене, хто впадатиме так за тобою?
Потурбується хто? Хто тебе пожаліє, як я?
Ти не знаєш сама, що для мене ти значиш, єдина.
Відтепер я не знаю, як міг би без тебе і жить.
Все, що маю в душі, чим прекрасна у світі людина,
ти зуміла піднести в мені й розбудить.
Ти не просто кохана мені, ти для мене – як мати.
Народився я вдруге, зустрівши тебе у житті.
То тепер же навіщо тобі мене так зневажати,
ніби я бур’янина якась на твоєму путі?
Що ж сказати мені на образу гірку і неждану
і не першу до того ж, що й звикнути може пора?
Мов плювок у лице з уст мені не чужих, а жаданих.
Ніби ми не в літах, а зелена, як гай, дітвора.
Я как будто в петле
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051601867
Свидетельство о публикации №116051601867
Рецензии
