* * *
Мої чуття, що мов ромашки білі,
твоя зневага тракторно толочить.
Чи не тому при зустрічах несміло
перед тобою опускаю очі.
Невже тобі не жаль мене нітрохи?
Невже я, люба, кращого невартий,
щоб, ніби жалюгідний випивоха,
образи чути і колючі жарти?
Хоч почуття мої і невзаємні,
й надій іскринки аж ніяк не світять,
невже тобі ніскільки неприємно,
що ти для мене наймиліша в світі?
Я весь до краю сповнений коханням.
Воно від зір і сонця яскравіше.
То чом же платиш ти роздратуванням
і ставишся до мене гірше й гірше?
Я полон чувств, что как ромашки белые
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051601762
Свидетельство о публикации №116051601762
Рецензии
