* * *
Все ж не принижуй ти моїх признань.
Навіщо ця зневажлива колючість?
У мить, як стрімко падаю із кручі,
ще безсердечніше душі не рань.
Спадаючи в смертельну низину,
тебе єдину бачу в високості.
І навіть, як тріщати будуть кості,
про тебе буду думати одну.
Якщо не хочеш чути, то не треба.
Вважай, що те казав я не тобі,
а сам собі та ще своїй журбі.
Хай буде голос мій тобі як щебет.
Не надо унижать мои признания
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051601748
Свидетельство о публикации №116051601748
Рецензии
