Вампирка

                * * *

Вампірко, випий кров, усю до краплі випий.
Одначе ти любить не вмієш до пуття.
Хай хмарний за вікном поплаче сумно липень,
що відпливем і ми за обрії життя.

Холодна і німа, ти й справді ніби скеля
чи айсберг, що його не розтопить нічим.
Мені до ніг тече жарка й жахна пустеля.
Злітає до небес надій намарний дим.

Вологу мук моїх спива твоє коріння.
З тяжких моїх утрат твій лебедіє цвіт.
То хто ж – богиня ти чи відомське створіння,
що за теплом груді ховає мстивий лід?

Вмираю я, а ти святкуєш перемогу.
Виводить соло зло на сонячній трубі.
Я, той, що не коривсь, ні бісові, ні Богу,
повержений лежу, підкорений тобі.

Чи випадку вина, чи знаку Зодіаку,
що стрів тебе в житті і полюбив таку?
Ти маниш – я біжу покірно, як собака
на куцім і цупкім, надійнім поводку.

Але той повідок колись та обірветься.
Гірких твоїх образ набравши в душу вщерть,
байдужу і чужу, тебе все ж вирву з серця,
І волею уп’юсь. А там нехай і смерть.