Лицарська балада
На безлисті кручені дерева
сивий грудень погляда з-під брів.
Ти – немов із казки королева
та, яку б я викрасти хотів.
Крізь усі найвищі огорожі
в замок неприступний, як Ельбрус,
проберусь і сон твій потривожу,
в злякані очища задивлюсь.
І відчую твій солодкий подих.
І торкнуся ніжно любих губ.
І, сп’янілий від твоєї вроди,
не почую вартівничих труб.
Звідусіль збіжаться вправні слуги
і гвардійці, що числа їм несть.
Я зіграю вправно роль злодюги,
щоб твою не заплямити честь.
І на велелюдному майдані,
вже під чорним смертницьким плащем,
позирну на палац твій востаннє,
а тоді в колоду вткнусь лицем.
Та й зачувши справедливий вирок,
аж ніскільки не розкаюсь я.
І під висвист гострої сокири
прошепочу все ж твоє ім’я.
Рыцарская баллада
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051502365
Свидетельство о публикации №116051502365
Рецензии
