* * *
День відійшов. Уже ніхто й ніколи
його не здатний повернуть мені.
У небесах раптово прохололих
тремтливих зір поблискують вогні.
День відійшов несхибно й невмолимо.
Умерла з ним частиночка мене.
Мов любий друг розтанув за дверима,
за обрій сіло сонечко ясне.
День відійшов допоки в царство згадки,
щоб до мойого скону там побуть.
Такі-то, брате, на землі порядки.
Попереду і в нас остання путь.
То що ж той день, що мов дарунок Бога,
де щастя знав я чи вступав у раж
або дрімав, не роблячи нічого?...
І що новий попереду міраж?
День отошел...
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051502266
Свидетельство о публикации №116051502266
Рецензии
