Від’їзд
Вже червоніли вишнями сади,
а верби ледь гойдалися в дрімоті,
коли ступив з речами за ворота,
щоб рідний край залишить назавжди.
В старенькім чемодані барахло,
а на дорогу батькова зарплата.
Щось наостанок ще повчала мати,
але чи все почуєш через скло.
Вже повернув автобус на шосе,
розгін бере в незнане видноколо.
І обпіка життя дорослим болем.
Як звір, підкравшись, туга душу ссе.
Дитинства ніби вік і не було,
хоч спогади іще не прохололи.
Я більше не довідаюсь ніколи,
що говорила мати через скло.
Отьезд
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051502206
Свидетельство о публикации №116051502206
Рецензии
