* * *
Погожі, теплі дні, не ворухнуться й стебла.
Синюха в низині – земна сестриця неба.
І золото полів від краю і до краю,
і жайвороній спів, що як відлуння раю.
Скель виступи рябі, порослі густо мохом.
І верби при воді – ровесниці епохи.
Так знані береги – високий і похилий.
Тут зарості куги, а там гранітні брили.
З вершини зрілих літ я в юність повертаю.
На цілий білий світ один ти, отчий краю.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051502178
Свидетельство о публикации №116051502178
Рецензии
