Iхало Вiхало

  казка

На білому конику
їхало
Велике розхристане
-Віхало.
Опудало сніжне лякає,
Лопатою сніг розкидає.

Як схоче  і як заманеться,
До хати чиєїсь вдереться.
Куди  Сніговій   завертає,
Сугроби  із снігу складає.

Реве і мете  Завірюха,
Неначе скажена звірюка.
А Віхало все не вгаває,
Під хатами сніг нагортає…

Не видно ні дня, а ні ночі,
Бо снігом засліплює очі.
І люди , і звірі  сховались,
Страшну Завірюху злякались.

Нарешті  вона вгамувалась.
Із Віхалом  спати уклалась.
Та  Віхало щось там бурмоче,
Вкладатися спати не хоче.                1

Всю ніч Завірюха гуляла,
То скиглила, то реготала.
Усе, що  бажала,  зробила,
Як ковдрою  снігом  укрила.

Аж ось уже й День схаменувся,
Ласкаво до Сонця всміхнувся.
Прийшов і стоїть – чепуриться,
Від білого снігу іскриться.

Дерева під снігом схилились,
Принишкли, немов причаїлись.
І хати стоять, як горбочки,
А зверху їх в’ються димочки.

Так  хороше стало на дворі.
Забігали зайчики в полі.
Зі сміхом, з гори на санчатах
Злітають  хлоп’ята й дівчата.

Та начебто чорні примари,
Зненацька з’явилися хмари.
Всю землю закрили від сонця,
Аж ніч заглядає в віконця.

І  знов Завірюха гуляє,
Усіх своїм ревом лякає.
Прокинулось чортове Віхало.
 На коника сіло й поїхало…                2