Анна-красавица

Ганна-осіянна

А була та Ганна гарна, ніби панна:
темнокарі очі і до ніг коса,
вся якась неначе Богом осіянна.
Неземна далася дівчині краса.

В українській білій вишитій сорочці,
на артистку схожа Ганна на суді.
Неспростовний доказ – в сумці колосочки.
Отже, прощавайте, роки молоді.

І повезли Ганну, Ганну-осіянну,
попередньо знявши в профіль та в анфас,
в снігову пустельну далеч магаданну,
де Макар і справді ще телят не пас.

Завдяки нагоді тій, що вождь народів
все ж стражденну землю кинув назавжди,
опинилась Ганна знову на свободі
в час, коли розкішно зацвіли сади.

Та була вже Ганна та не осіянна.
Стрижена, беззуба й шрами на лиці,
груба і потворна, і постійно п’яна,
ще й татуїровка синя на руці.

А разом із нею і коханець Кірша,
вурка з під Одеси в кепочці рябій.
Він за тую Ганну і топивсь, і вішавсь
чи кричав щось людям, ніби сам не свій...

Схожу на нещасну, вже покійну, Ганну
я побачив панну в наші вже часи.
Неземна усмішка сяяла з екрана.
Репортаж той вівся з конкурсу краси.