Одкровення
Я заграви люблю, що впівнеба палають,
де тополі в ряду, ніби русичі йдуть.
Як гойдається степ, що нема йому краю.
Норовисті вітри навіжено іржуть.
Я не знаю, якої ще треба любові,
щоби міг передати її на словах.
Ти – колиска моєї праруської крові,
дикопільський мій степе в гірких полинах.
Я вдихаю той пах у синівські легені
так, що обертом наче пливе голова.
Звідси сили беру і черпаю натхнення.
І померкла душа тільки тут ожива.
Я вдихаю той пах, що, як сонце, гарячий.
Як люблю я його, дух моєї землі.
Цю стежину в степу відшукав би й незрячий,
долетів би сюди й на одному крилі.
Откровение
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051401752
Свидетельство о публикации №116051401752
Рецензии
