* * *
Стара верба, мов прихожанка, плаче,
схилившись до церковної руїни.
Я теж, закривши очі, наче бачу
всіх ворогів моєї України.
Царі, султани, фюрери прокляті
і прийшла дика більшовицька сила –
всі дерлись в нашу хлібосільну хату,
политу кров’ю, землю цю місили.
Допоки ж об задавнені руїни
я спотикатись мушу ще й сьогодні,
не мати повноцінної країни,
нові терпіти лиха та злигодні.
Приречений втиратися від бруду
і чути злопихацьку ахінею,
все ж знаю, що народ мій був і буде.
Він заговорить мовою своєю.
Новітній тому не зашкодить ворог,
як і в старі часи імперправитель.
Не відсирілий у патронах порох
державність дасть нам змогу захистити.
Государственность
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051401682
Свидетельство о публикации №116051401682
Рецензии
