Цигани
Нема ані кибитки, ні коня,
але й без них цигани все ж цигани.
Чекають свого потягу півдня
і слухають ватага-отамана.
Розлогий голос, біганина, сміх.
Запльований перон їм за обитель.
Ніяка влада не змінила їх,
ніякий лад суспільний чи правитель.
Усе в них – як за первісних часів.
Заснулого на клунках немовляти
ні цей потужний гуркіт поїздів,
ні мухи не розбудять, ні гармати.
Багатство й злидні, ницість і краса.
Є щось від чорта в них, а щось – від Бога.
Коштовні серги й чарівна коса,
а з-під рясних спідничин – босі ноги.
Наворожити, вкрасти, обмануть –
чи хто спритніш від них усе це зробить?
Проте не виколісуй гордо грудь,
проходячи повз них, поважний снобе.
Бо ми себе отак не вберегли,
як плем’я це бездомно-чорноброве.
З нас історичні вимили вали,
мов з вапняків, і звичаї, і мову...
Цыгане
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051301849
Свидетельство о публикации №116051301849
Рецензии
