* * *
Сідло підв’язавши, до блиску начистивши збрую,
грайливим Пегасом не просто безцільно гарцюю.
Працюю, панове, невтомно і плідно працюю,
а злісне шипіння про себе немовби не чую.
Чи радість проміню, а чи невимовну зажуру,
присівши спочити при древньому княжому мурі.
І взявши до рук срібнострунну красуню-бандуру,
добром пом’яну і Мазепу старого й Петлюру.
Батурин і Крути чи ж маємо право забути?
Тож годі вже годі у світі нам ніби не бути.
Відкиньмо навіки і гасла фальшиві й маршрути.
У райське нікуди нікому вже нас не запхнути.
Руїна довкола. І в душах велика руїна.
Без віри і мови, мов п’яна, лежить Україна.
А може доволі, братове, стоять на колінах?
Шануючи предків, чи ж ми не надійна їм зміна?
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051301817
Свидетельство о публикации №116051301817
Рецензии
