* * *
Лютувала ніч лютнева,
снігу сипала навали.
Глухо зойкали дерева,
страшно в темені тріщали.
Било в шиби мерзле віття,
ніби чорт просився в гості.
А пругкий студений вітер
аж ревів і вив од злості.
А тепер струмиться тиша.
Ранок – мов дитя несміле.
Не шелесне навіть миша.
І чарує далеч біла.
І мов сад у час цвітіння,
срібно світиться діброва.
А з небесного склепіння
сяє місяця підкова.
То на щастя нам, кохана,
після темені і бурі.
Не болить недавня рана.
Дні минулися похмурі.
Усміхаєшся, як сонце
над сліпучими снігами.
Подих твій... А може сон це?
Дай прийти мені до тями.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051301795
Свидетельство о публикации №116051301795
Рецензии
