Чорнобривці
Два воїни зіткнулись у двобої
чи в день ясний, чи в злополучну ніч.
В один злилися грізні зойки зброї.
І впали мертвих два не врізнобіч.
Дві цівки крові, два живих струмочки
в калюжі поєдналися одній.
Торкались прохололих лиць листочки,
як гнув колюче терня буревій.
А згодом завітав туди і третій,
що в серці мав нейтральні почуття.
Тих двох в однім він прикопав кюветі,
як здер із них завбачливо взуття.
Спливли роки спокійні і шалені.
Уже й над свідком потрухлявів хрест.
А двоє тих ще й досі безіменні
лежать від рідних місць за сотні верст.
І матері вже не ламають руки,
бо пухом стала їм сира земля.
Вже втричі від полеглих старші внуки,
по сто разів оралися поля.
Лежать рядком Вітчизни син і вбивця.
Та слава й пам’ять не одна на двох.
На добру квітнуть ніжні чорнобривці.
Від злої пророста чортополох.
Чернобривцы
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051202146
Свидетельство о публикации №116051202146
Рецензии
