Кавказ

Кавказ

Срібно в’ється стежка до аула
між суворих, таємничих скель.
Мовчкуватий, схожий на гуцула,–
аксакал на тлі своїх осель.

Та ж глибока мудрість у зіницях
і мов царська гідність на лиці.
Із польоту розглядає птиця
перстень мов на різьбленій руці.

Відблиски коштовного кинджала,
що в прадавні кований літа.
Гострозора птиця аксакала
ще джигітом юним пам’ята.

А потік могутній камінь крушить,
мов Господь вигранює алмаз,
ніби горду і велику душу
відкриває світові Кавказ.

Недарма над величчю цією,
мов у казці, небо голубе.
Віч-на-віч з чудесною землею
пізнаю ще глибше сам себе.

І хоч сам я з польового краю,
де гаї в обрамленні ріллі,
все ж безпомилково розгадаю
радощі горянина й жалі.

Звуки мови сонячно-гортанні,
наче кінь вогненний у вузді.
Мов торкаюсь квітів осіянних
на порозі неба, на гряді.

На красу величну і нетлінну
променів спадає спраглий жмут.
І коли б не рідна Україна,
народився й вмер би тільки тут.