Сицилианы

Сициліани

* * * 

Теплий вітер віє над полями.
При дорозі ніжні васильки.
Не заниють ран колишніх шрами.
Райдужні, як в юності, думки.
І до дідька всі життєві драми
та незгод пекучі колючки!
Ані тіні лиха, ані плями.
Мов летять крізь душу ластівки.

* * *

Рідні барви, рідні серцю гами
і босоніж сходжені стежки.
Вдалині лісів зелених брами,
синь одоіменної ріки.
По горбах, що пахнуть полинами,
поброджу до ночі залюбки,
поки над високими хлібами
не засяють трепетні зірки.

* * *

У нічній суворій панорамі
заростів примітні космаки.
В тон за голосними цвіркунами
срібних трав шепочуть пелюстки.
В низині туманів фіміами.
Між садів будиночків разки.
В літеплі столичної реклами
не забулись рідні вишняки.

* * *

Не забулись кожен кущ і камінь,
де в обхід, кудою навпрошки.
Їжджу я сюди не за шкварками,
не на свіжу редьку й огірки.
І назад вертаюсь не з мішками,
бо моя стихія – лиш книжки.
Я молюсь у цім природнім храмі,
щоб сільські не бачили дядьки.