Поминальна матері
Згори на міст, а далі прямо
між придорожніх кураїв
у гості я спішив до мами
з далеких і близьких країв.
Чи опівдня, чи опівночі
на мій легкий у шибку стук
знайоме чулось: „Ти, синочку?...”,
неначе звільнення від мук.
Та більш не вийде з хати мама
і не заплаче, як завжди...
Уже праворуч, а не прямо...
З недавніх пір мені сюди...
Тут зорі поруч із хрестами
промінять свій довічний сум.
Не в гості – пом’янути маму
іду в полоні тьмяних дум.
Я ще повірити не в силі,
до цього шляху ще не звик.
Чи не від того при могилі
спіткнувсь на рівнім черевик?
Стою один у білім світі,
де плаче росами трава.
Ще свіжі на могилі квіти...
Чіткі на чорному слова...
Поминальное матери
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051201923
Свидетельство о публикации №116051201923
Рецензии
