Весняний етюд
За парканом, де розкішна слива
цвітом сипле на торішню мідь,
непогана з виду й некрасива
дівчина замріяна стоїть.
На осонні трав духмяних руна
стеляться урочо по землі.
Хай же не поранять серце юне
нерозумним словом люди злі.
А єдиний, що його кохає,
хай полюбить вірно лиш її.
Веселіш тоді над рідним краєм
защебечуть ніжні солов’ї.
Будуть зорі в небі трепетати,
як торкнеться до руки рука.
В найпишнішу зелень, мов на свято,
вулиця вбереться гомінка.
Найбарвистіші розквітнуть квіти.
Їх зловіщі бурі не зімнуть.
Буде все тоді на білім світі
так, як треба, як повинно буть.
За парканом пелюстків намети
і весела вітру метушня.
Без любові й мрії на планеті
не прожити юності ні дня.
Весенний этюд
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051201915
Свидетельство о публикации №116051201915
Рецензии
