…дзвін від надуманих слів – він пустий,
небо душу обвітрює голосом мрій…
в тишу впираються пружні думки –
вітер зривається… серед дихання снів,
стелі торкається… злітаючи в небо
тіло лишає по собі відлуння
пам'яті, що мовчки звільнилась від тебе…
мов боїмося страхів голосіння
тонемо в пристрасті ще не забутій
на самоті непроглядній крім нас –
очі обмацують впізнаних духів…
може воно б і залишилось так:
простір до Простору, руки до рухів,
вічність до Вічності – слів глибина,
любов до Любові, душа до Душі,
серце до серця у дійсності й сні?..
диханням...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116051201151
Свидетельство о публикации №116051201151
Рецензии