Леонид Талалай. Вот и наша осень золотая...

                ***
Вот и наша осень золотая,
только проба золота не та, -
за кленовый золотой дукат
нам до Крыма не купить плацкарт.

Но ведь можно взять до Атлантиды.
Говорят, и там не хуже виды.

Представляешь, ехать долго, долго.
Мы в купе шикарном - я и ты.
В ожиданье чая чинно-строго
ложечка в стакане чуть звенит.

Представляешь: ехать, ехать в ретро...
Сквозь простор заснеженной поры...
Задремать,  ушами - к вьюге, к ветру,
а проснуться - взглядом в кипарис!

Только - что же? Счастье за туманами? -
поезд мимо станции летит.
И печально ложечка в стакане,
не согревшись чаем, всё звенит.

                ***
Це вже наша осінь золота,
тільки проба в золота не та, -
за кленові золоті листки
нам до Криму не купить квитки.

Але можна взять до Атлантиди.
Кажуть, там не гірші краєвиди.

Уявляєш, їхать довго, довго.
У купе шикарнім - я і ти,
і в чеканні чаю запашного
ложечка у склянці цокотить.

Уявляєш: будем їхать, їхать...
Скрізь сніги грудневої пори,
задрімаєш вухами до віхоли,
проснемось очима в кипарис!

Але що це? Поїзд мимо станції,
навіть не гальмуючи, летить.
І так само ложечка у склянці,
не зігрівшись чаєм, цокотить.