Игорь Рымарук. А в небесных полях...

                ***
А в небесных полях чернокрылый тюльпан,
чёрный щит на червлёных воротах,
а на том вешаке неподвижный жупан,
в сказках скалится ложь косорото.

На рассвете -  ты зенки свои продирай,
подкрепись - и читай, чтоб не спиться,
пока в книге веков пилигримы-ветра
прошумят над последней страницей.

А тогда - и шепчи, и кричи - говори,
допивай побрехеньку до донца...
Только ж лес по-над сивой вершиной горы -
в мозг - зелёной повязкой чеченца.

Только ж тени из келий подземных идут
до небес -  и пред вечности ликом
не узнать им ни глаз твоих серую муть,
ни твоей доброты безъязыкой.

                ***
У небесних полях чорнокрилий тюльпан,
чорний щит на черлених воротах,
незалежний вішак, незворушний жупан
і неправда в казках косоротих.

На світанку - закислі свої продери,
по сніданку - читай на зарінку,
доки в книзі віків довгорукі вітри
перегорнуть останню сторінку.

А тоді - жебони, гомони, говори,
допивай побрехеньку до денця...
Тільки ж ліс попід сивим  верхів"ям гори
як зелена пов"язка чеченця.

Тільки ж тіні з осель попідземних ідуть
у небесні поля - і довіку
не впізнають ні зору твого каламуть,
ні твою доброту без"язику.