Весна всміхнулась променем тремтливим,
Торкнулась спогадами ніжних моїх вуст.
Ти був вродливим і таким чутливим,
Під поглядом твоїм втрачала глузд.
Стрічали біля Бугу ми світанки,
І тіло мліло від любощів твоїх.
Нас зігрівали трав п’янких серпанки,
По грудях біг солодкуватий гріх.
В твоїх обіймах потрапляла в рай,
Приймаючи кохання насолоду вічну.
Губами шепотіла: Ти кохай!..
Тоді не вірила в любов недовговічну.
І все ж, вона живе на протязі життя,
І навіть як у нім й мого не стане.
Одвічні це й прекрасні почуття,
Вони розтоплять навіть серце олов’яне.
Стрiчали бiля Бугу ми свiтанки
© Copyright: Галина Яковлева Украина, 2016
Свидетельство о публикации №116051102482
Свидетельство о публикации №116051102482
Рецензии