* * *
Коли вогнем прониже біль утрати,
коли хитне мене удар тяжкий,
залебедіє в згадках отча хата,
прилинуть хвилі синьої ріки.
І враз мене обвіє рідний вітер,
що кропивою й полином пропах.
І вечір зірку трепетну засвітить
у просвітлілих синіх небесах.
А ще прийдуть за сотні верст тополі,
берези білі й велетні дуби,
щоб я у шумовитому їх колі
зміг відійти хоч трохи від журби.
Знайомий хвіртки скрип в душі відлунить.
Терпка на смак згадається вода.
І я на мить себе відчую юним.
І сяде поруч мати молода.
І в шкарубкім теплі її долоней
моє вразливе серце відщемить.
І підведуся з інеєм на скронях,
щоб це життя повік не розлюбить.
Когда огнем пронижет боль утраты
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051101968
Свидетельство о публикации №116051101968
Рецензии
