Синюхин брод

Синюшин  брід

Колись він був, Синюшин брід.
Тепер уже нема.
Бувало, тільки зійде лід –
на березі юрма.
Усім на той бік, на базар.
Поскрипують вози.
Гребіння півнячого жар
у клітках із лози.
Цеберки, глеки, держаки
для сап і для лопат.
Сита, решета, чугунки.
І вереск поросят.
Кричать, неначе ріжуть їх
чи смажать у вогні.
Синюшин брід. І сміх, і гріх...
Далекі милі дні.

Ми теж на протилежний бік  –
зухвалі пацани.
На той, на інший камінь скік –
і ... віджимай штани.
Що ж, віджимали залюбки.
Сушили. Йшли вперед.
Базар. Передній край. Ложки.
Горнята, сало, мед.
Діжки, кожухи, калачі.
В розсолі кавуни.
Хустки в циганки на плечі.
Беріть за півціни. 

Ось дядько груші продає:
карбованець – відро.
А тітка того не дає,
ще й штрикає в нутро:
– Хіба ж за рубиль отакі!..
Та що там говорить...
До того ж видно, що терпкі.
А дядько вже пашить.
– Ну що ж, бери за піврубля.
Не везти ж їх назад.
А тітка ще ціну збавля.
Аж весь обуривсь ряд.
– То на!.. Задарма їх бери! –
верескнув продавець.
І відра денцем догори.
І продажу кінець.

Коли ж обнишпорим базар
увесь за рядом ряд,
від будки, де чаклує скляр,
вертаємо назад.
І знову свіжий дух води,
де звисла скелі грудь.
А юрми  все туди й сюди
по камінцях бредуть.
Ми ще побачимо, як віз
покотиться згори
і залетить аж за рогіз
під вереск дітвори.
І баба з дідом, і мішки,
а зверху й молоді,
і подушки, і рядюшки
опиняться в воді.
І поки мокрі вже дядьки
ті рядна підберуть,
то оптом куплені качки
далеко запливуть.
І буде чутися до зір:
– Утю, утю!
 – Кря- кря!
Аж поки зять не скаже:”Вір...,
та що їх кликать зря”.
А згодом втрутиться і дід:
– Сідай, стара! Вперьод!

Синюшин брід. І мій там слід
під лоном синіх вод.