Зимняя история

Зимова історія

Казка не для дітей

За селом, де стеляться поземки,
надто милу жінку карооку,
підстеріг білявий Морозенко,
освіжив цілунками їй щоки.

Та вона собі гайнула в хату,
а йому туди шляху немає.
Пришмигнувши з-під штахетних гратів,
крізь фіранку в шибку зазирає.

Цілу ніч стоятиме на чатах,
не стикне своїм недремним оком
навіть і тоді, як ляже спати
в тепле ліжко люба кароока.

Після хуги – мов казковий вечір.
Тихі зорі світяться крізь просинь.
А коханій на красиві плечі
водоспадом спали пишні коси.

Морозенко від чуттів аж п’яний.
Лиш одна в його душі тривога,
щоб до двору, де живе кохана,
не знайшли суперники дороги.

Та вона таки їм впала в очі,
до вподоби двом, йому на горе.
Їхав перший – і в канаву збочив,
другий тоне в полі, як у морі.

Поки шини труть промерзле груддя,
поки надриваються машини,
світяться з-під ковдри теплі груди,
а на них сосочків дві вуглини.

Ладен він пробитися до хати,
біля грубки валянки роззути,
ладен він загинути, розтати,
щоб хоч раз п’янке тепло відчути.

Тільки ж двері зроблено добротно,
ні щілини, не проб’ється й порох.
З димаря ж струмує чад мертвотний –
Морозенків найлютіший ворог.

Та скінчиться довга ніч одначе.
День спішить над світом засіріти.
А щоб він кохану не побачив,
Морозенко шиби вбрав у квіти.