* * *
Вітер віяв, аж гудів,
теребив зелені злаки.
Лунко громом прогримів
день червневий і заплакав.
І до сутінків самих
не стихав той плач печальний.
Духота спирала дих
у просторій темній спальні.
І, здавалось, хата вся –
як відірвана від світу.
Били в шиби навкося
крапель чорні самоцвіти.
Мов грозилося комусь
за вікном гілля намокле.
Золотив кипінь калюж
блискавиці меч дамоклів.
Лиш під ранок небеса
заясніли над горою.
Промінь сонця і роса
свіжо пахнули грозою.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051101715
Свидетельство о публикации №116051101715
Рецензии
