302. Василь Стус. Вербы по весне - точно челны...

Вербы по весне - точно челны.
Лаком и смолою малость пахнут,
Сами-то прокурены, пропарены,
Что бочки летошные.

Вербам - радость. Котики сошли,
Как с лица уходят конопушки.
В синем мае густо разрослись
Ветром перевитые кудряшки.

Вербам - радость. Вербы клонят стан,
Пусть немолодые  – то напрасно,
То напрасно, ведь смеется став*,
Молодо смеется старый став наш.

Сколько лет - на привязи челны,
Водоросли, кваканье, кувшинки.
Соловейко щебетом своим
Тянет ночь на волглой волосинке.

Кажется здесь – целый век - весна,
Пахнет лаком и смолой немного,
А береговая чаруса**
Для тебя пока что не морока.

Все имение твое сторожевое
До ставка сбегает в несколько полосок.
Здесь, как говорится, все - твое:
Ты – глядишь за  ним, оно же  – за тобою.

В благоденствии, меж сонных див,
Огурцам, капусте, помидорам
Это зеркало спокойное воды
Представляется безбрежным  морем.
1964
*став то же, что ставок - пруд, запруда (словарь Ушакова)
**чаруса - топь,непроходимое болото (словарь Даля), болотистая лужайка (словарь Ушакова)


Верби навесні — немов човни.
Лаком і смолою трохи пахнуть,
і самі прокурені, пропарені,
мов діжки торішні.

Вербам — радість. Котики зійшли,
як зіходить ластовиння з виду,
в синім травні густо поросли
кучері, вітрами передрібнені.

Вербам — радість. Верби хилять стан,
хай пристаркуваті — — то даремно,
то даремно, бо сміється став,
молодо сміється став наш древній.

Скільки літ — на прив'язі човни,
жабуриння, кумкання, латаття.
Соловей витьохкує і тягне
на вологій волосині ніч.

Тут здається — цілий вік — весна,
лаком і смолою пахне трохи,
а берегова драговина,
ще не завдає тобі мороки.

Вся сторожова твоя маєтність
до ставка збігає в кілька суголовків.
Тут, як кажуть, чисто все — твоє:
ти — його, воно ж — тебе пантрує.

На призволенні, між сонних див
огіркам, капусті, помідорам
це свічадо тихої води
видається безберегим морем.
1964