Лиш до тебе лину...

Якесь безкрає небо
Та знов ідуть дощі
Схиляючись, "Не треба!!!"
Кричать сумні кущі

В долонях тануть краплі
Зникаючи униз
Як сизоокі чаплі,
Ховаючись в хамиз

Я знов без слів шепочу
"Вертайся! Бо помру..."
А відповідь - "Не хочу..."
І сердцем знов завмру..

Ми тисячні дороги
Долали без зусиль
Збиваючи пороги
Крізь відчай темних миль

Ми сльози лили грозами
Та буревієм лють
Зневажив все погрозами
Дістали одну суть

Безжально голе серце
Та чорну самоту
Та сльоз - одне цеберце
На двох, як сивоту

Не треба помилятись
Ніколи за життя
Якщо вже помилились -
Змініть невороття!

Летіть скрізь хмар небесних!
Летіть на світлий шлях!
Забудьте перехресний
Тортур сердешних цвях

Знов запалайте, наче зірка
Та лиш удвох, забувши про гріхи
Бо після страт буває гірко
Найтяжче - після смерті, навіки

Простіть себе й радійте
Бо час проходить як жива вода
Невпинно йде - а ви живіть, жервійте!
Як ті вуглини, в дикі холода

Ніколи не губіть своїх коханих
Інакше Бог загубить може й вас
Тоді посеред суконь тонко-рваних
Зірветься й ваша мить, без слів в останній раз...