дякую тобi, Мамо!

цiль пропада,  але все-рiвно, менi байдуже,
я полечу i влучу, бо хочу дуже!
Мамi скажу: "поглянь я який везучий,
нiчим було стрiляти, але я влучив".

Мамi, що крила латала у немовляти,
сльози свої ковтала, невзмозi спати.
сина свого забрала в старої дiви,
що в  капюшонi з косою пiшла на дiло.
Мамо, аби до тебе взлетiти птахой.
знаєш, менi байдужi i ад i плаха,
я б розгорнув цей простiр, як атлас миру,
я  тодi точно влучу, не стрельну мимо.

у мене сiм’я,  є  дорослi, вже майже, дiти,
але я, i досi, умiю хапати вiтер,
але i досi люблю, над усе, свободу,
чую на нюх кохання i зов природи...
Божi долонi то пестять, то дарять ляпас,
кожної ночi, все менше я можу спати,
згадую, як ходив я пiд стiл ногами,
i теплоту душевну своєї Мами.


я пам’ятаю, як Мама менi казала:
"будь ти хоч в небi високо, хоч в пiдвалi,
хоч за тридев’ять царств, на другiй планетi,
cерце завжди пiдкаже, почує де ти,
буде воно болiти, коли ти хворий,
рватися в допомогу, поправ простори.
стане воно радiти, коли з тобою,
буде все добре i небо над головою
стане блакитно-ясним, як твої очi,
коли в твоїм життi стане, як ти хочеш."

...Мамо, я скоро в гостi до тебе їду,
думки свої вперiд, сам за ними слiдом,
в двiр де в дитинствi, босИми ходив ногами,
щоби промовить: "дякую тобi, Мамо!
дякую за тепло, що менi дарила,
що серед ночi латала згорiвши крила,
вiрила i бажала наснаги сину,
сонечком ясним грiла в лиху годину..."

я перетну провалля, досягну кручi,
Мамо, повiрь, я влучу, бо я везучий,
прямо по цiлi влучу, як та комета...
дякую тобi, Мамо, що в мене є ти!