* * *
Мої чуття, що мов ромашки білі,
твоя зневага тракторно толочить.
Чи не тому при зустрічах несміло
перед тобою опускаю очі.
Невже тобі не жаль мене нітрохи?
Невже я, люба, кращого не вартий,
щоб, ніби жалюгідний випивоха,
образи чути і колючі жарти?
Хоч почуття мої і не взаємні,
й надій іскринки аж ніяк не світять,
невже тобі ніскільки не приємно,
що ти для мене наймиліша в світі?
Я весь до краю сповнений коханням.
Воно від зір і сонця яскравіше.
То чом же платиш ти роздратуванням
і ставишся до мене гірше й гірше?
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051002129
Свидетельство о публикации №116051002129
Рецензии
