Спогад
Рвійно вітер куйовдить у лузі траву.
Я до тебе крізь гребені владні пливу.
А під сонцем червневим ріка виграє.
І тріпочеться платтячко біле твоє.
Я такою не раз пригадаю тебе
під завісами верб, де каміння рябе.
Карі очі та чорна предовга коса,
вся сліпуча, як сонце, дівоча краса.
Я подав тобі жмут білосніжних лілей.
Я не міг відірвати від тебе очей.
А твої соромливі і вдячні слова
мрійним шумом глушила вербова листва.
Потім бігали ми просто так, без мети.
І тебе я зловив, і сміялася ти.
І крізь виріз біліла сполохана грудь...
Це було і пройшло, і повік не забуть...
Воспоминание
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051002098
Свидетельство о публикации №116051002098
Рецензии
