Запорожець
Закохався в дівчину юнак,
запалав любов’ю неземною.
Красень з виду, у піснях мастак –
та не повела вона й бровою.
Що той статний хлопець не робив,
маючи і вроду, і відвагу,
а від неї (суще диво з див ) –
ну а ні найменшої уваги.
Загуло про них усе село.
Вже повчали ту красуню й люди.
А вона байдужа, як на зло.
Й звісив хлопець голову на груди.
А тоді безсило зліг на піч,
згодом навіть побажав умерти.
Якось трійка їхала на Січ.
Узяли його також ...четвертим.
Ніби заворожений юнак,
у бою під стать самому чорту.
Сам Сірко примітив: – Це – козак!
Гідний хлопець нашої когорти.
Міцно шабля стиснута в руці.
Виграє, мов хвиля, кінська грива.
Дівчино з презирством на лиці,
будь же ти здорова та щаслива!
Сердься чи не сердься, та затям,
що тебе кохаю я беззмінно...
Та життя за тебе не віддам,
а віддам його за Україну.
Запорожец
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051002065
Свидетельство о публикации №116051002065
Рецензии
