Посланник Бога

  Посланець Бога

( З поезій про Т. Г. Шевченка)

І зглянувсь Бог на той народ,
що докотивсь до прірви згину.
Сказав: „Іди, кріпацький сину,
на землю до дніпровських вод.

Не полководцем чи вождем
постати маєш перед ними,
а геніальним зодчим рими,
пролитись сонячним дощем.

Щоб заздрила бездарна тля,
тобі я славу забезпечу
ту, що й не снилася предтечам
і тим, що будуть опісля.

На власну лиш не сподівайсь
благополучну й ситу долю.
Хіба що вирву із неволі,
і то не на тривалий час.

Від Енгельгардта заберу,
зате віддам у царські руки.
А цар зашле тебе на муки,
на під невільницьку журу.

Що й говорити, шлях жахний –
від пензля та строфи Гомера
під п’яну пику офіцера,
у люту муштру на роки.

То як тобі така судьба?
Як всякий смертний, ти – пір’їна.
Повернешся на Україну
у домовині вже хіба”.

Та не задумався Тарас:
– Роби із мене ту пір’їну.
Я стерплю все за Україну.
І мовив Бог:
– У добрий час!