Ворушачи руками сивину,
Я, сидячи у діда на колінах,
Просила розповісти про війну,
А він чомусь відмовчувавсь постійно .
А що він міг мені розповісти?
Кудись поділись красномовні фрази,
Не посідав високі він пости,
І не свої виконував накази.
Згадав він, як потрапив у котел,
/Їх командир, рятуючись, покинув/,
І потім жив, жалкуючи про те,
Що вижив в тій війні, а не загинув.
А командирам що? Їм ордени,
І почесті за подвиги їх славні.
Тому мій дід не згадував війни
І мовчки святкував цей день у травні.
Ворушачи руками сивину
© Copyright: Настасья Янова, 2016
Свидетельство о публикации №116050908322
Свидетельство о публикации №116050908322
Рецензии