У цього пекла немайе дна

Здається, у цього пекла немає дна.
Навколо — залишки їжі й розкиданий одяг.
Закінчуються сили й тиждень, що поєднав
злість до тебе й невимовний потяг.

Сьогодні я вийшла в місто шукати нас
у панорамах на лівий берег і перехожих.
Парки туристів штурмує гучний спецназ,
лишаючи, ніби Господу, те, що негоже,
передсмертя тюльпанів, зубожілий дощ...
Тут любові й краси немає, бо нас немає.
Календарі й простори служили "До" —
"Після" із мене наживо шкіру знімає.

Мені за тобою сумно. Будь ласка, прости,
що не даю повірити в те, що забула.
Я сама відібрала й закинула ці хрести
й донесу до Голгофи, Єрусалима, Стамбула.
Тільки підводять коліна й болить плече,
а так — мені все під силу й до всього діло,
не заламує руки й повік не пече,
не псує апетиту і сну, не висушує тіло...

Та брехати мені кому? Нікому не тре'.
Навіть матері не до мене зараз, повіриш?
Серце б'ється — трикрапка, три тире,
ще трикрапка, займає ефіри,

щоби принаймні так говорити з тобою.