х розстр ляли...

Їх розстріляли, як світанок землю вкрив...
Грайливо по землі промайнув.. Він не знав
Що станеться зараз, через мить…
Тоді не міг би він фашиста цього не спалить!

...Були серед приреченихі жінки, і діти.
Наказали: роздягнутись і спиною до рова стати
Почувся голос дитячий, як зимою квіти,
І стиснулося серце:
«Панчішки, дядьку, теж знімати?»

Розтанув трохи лід у серці в нього,
На мить пригадав про Бога.
І от дочка йому згадалася,
А душа заспокоїтися намагалася.

І він злякався, що не зможе,
Рука неначе до зброї примерзла,
Почуття, на совість схоже,
Раптом зовсім щезло.

…І не встигла зняти панчохи
Дівчина В ту мить жахливу.
Не вистачило фашисту трохи
Сумління, щоб сталося диво.

А якби це з його дочкою сталося?
Хіба ця думка не була?
Байдужість міцніше за нього трималася,
Вона його стежкою аж до кінця повела.

…Час пройшов. Сонце продовжує сяйво зливати,
І світло щодня не забуває промайнути,
І слухає дитячий голос, ледве чутий:
«Панчішки, дядьку, теж знімати?»