Леся Украинка Сфинкс

               

Давным-давно под солнцем полуденным,
Среди  песков пустыни молчаливой
И безнадежно-мертвого простора
В душе раба, что вырос в злой неволе,
Мечта возникла вдруг и овладела
Своим творцом надежно, крепко, мощно,
Мощней, чем власть всесильных фараонов.
Мечта велела, чтобы взял он камень
С горячих скал пустыни той ливийской
И изваял диковинную особь
Как вечную загадку для потомков.
И для народа  богом стал  уродец,
И возводились для  уродца  храмы,
И доставлялись на прекрасных барках
Ему, уродцу, жертвоприношенья.
О нём слагались дивные легенды,
Окрашенные густо в цвет кровавый;
Ему поэты песни посвящали,
Учёные  вздымали пирамиды
Из книг, пытаясь отгадать загадку
Очей таинственных и мерзких уст.               
И в книгах имена запечатлелись
Того уродца: Солнце, Правда, Доля,
Любовь и Жизнь, и множество подобных.
Но лучше всех привилось слово: Сфинкс –
Таинственное, как и сам уродец.
24.07.1900

 Перевод с украинского Семёна Вайнблата               
               
Леся Українка

Сфінкс

Колись давно, під сонцем полудневим,
Серед мовчазної розлогої пустині
І розпачливо-мертвого простору
В душі раба, що зріс в тяжкій неволі,
Вродилась мрія і запанувала
Над ним, своїм творцем, потужно й міцно,
Міцніш від влади сильних фараонів.
І наказала мрія взяти камінь
З гарячих скель лівійської пустині
І з нього витесать дивну подобу
На вічну загадку вікам потомним
І став тесати раб гарячий камінь,
І все було палким в годину творчу:
І небо, і земля, і камінь, і різець,
І серце майстра; мов гарячий присок,
Летіли з-під різця уламки дрібні.
І згодом на розпеченім піску
З'явився твір, немов жива потвора:
Ліниве тіло лева простяглеся,
Мов спекою пригнічене в полуднє,
Та загадкова людська голова
Здіймалась гордо і дивилась просто
Камінним поглядом поперед себе,
А на устах був усміх зловорожий.
Той погляд і той усміх був страшніший,
Аніж убійче сонце у пустині.
І та потвора стала в людях богом,
Їй будувалися просторі храми
З важкими колонадами; а барки,
Убрані лотосом, несли їй жертви.
Легенди почали складать про неї,
Закрашені у густу барву крові;
Співали їй свої пісні поети,
А вчені будували піраміди
З книжок, що мали загадку вгадати
Очей таємних і ворожих уст.
Там списані були усі імення
Тої потвори: Сонце, Правда, Доля,
Життя, Кохання і багато інших.
Та краще всіх пристало слово: Сфінкс –
Воно таємне, як сама потвора.

24.07.1900