Епопея про Героя

Весна надворі. Гріє сонце
Ласкавим променем своїм
І заглядає у віконце...
А стежечка веде у дім.

Та раптом двері відчинились -
І на порозі чоловік.
Привітний погляд, сиві скроні
Нам не забудуться повік.

На грудях золотом сяйнули
Медалі, Зірка, ордени.
І нелегке життя війнуло
На учнів подихом війни.

Чекають дітки з нетерпінням,
Що розповість їм ветеран.
А він не може розпочати:
Душа болить від давніх ран.

Він народився у селі,
В селянській здруженій сім'ї,
Знання здобув у рідній школі
Й пішов трудитись в ковалі.

Та ось війна...Вона звалилась
Негадано на рідний край.
І дня в селі він не затримавсь...
Василь вже старший лейтенант.

Танкістів роту він очолив,
А потім - цілий батальйон.
Закинула на Варту доля:
Там в німців був міцний заслон.

І саме танковій бригаді
Довірили прорив зробить.
Василь поклявсь давити гадів,
Та тут би треба "собразить".

Обідать німці саме сіли.
Про пунктуальність знали всі -
По німцях враз вогонь відкрили!
Ввірвались танки в бліндажі!