Поради вiд привида

Порада від привида

Зажурилася якось Агнеса,
І щоб горе своє пережить,-
Кожну думку,- земну і небесну,
Хоч на мить захотіла спинить.
Тому всю силу волі зібрала,
Й проти ночі, в кімнаті своїй,
Перед вічністю тихо постала,
Коли явне завмерло у ній.
А як спокій навколо розлився,
То чи то наяву, чи вві сні,
Дивний привид чомусь появився.
Ним був вершник на чорнім коні.
Зупинився, швиденько зіскочив.
«Хто ж це?» - думала. Що за дива?
Та признатися їй він не хоче,
Лиш промовив такі він слова:
«Щоб душею ту радість відчути,
Яка кличе в далекім Раю,-
Все покинеш, і  мусиш забути
Кожну мить найдорожчу свою:
Вірних друзів, дітей, чоловіка,
Те, що є, і що бути могло,
А також і кохання велике
Геть покинеш,- яке б не було.
Бо щоб їх туди взяти з собою,
Та щоб мали усю благодать,
І не мучилось серце журбою,
Їм потрібно духовне пізнать.
А інакше вони не готові,
Бо душа у них дуже земна,
І старання все нові і нові
Відбуваються знову дарма.
Ну а поки-що - тут усім бути,
Нам послання гласить не одне:
«Перш за все треба Бога любити,
А тоді вже і те, що земне».
«Ну а як же коханий, єдиний?
Я без нього не можу радіть,
Бо боюсь – його серце раниме
Хтось попробує болем облить.
Ця тривога мене не залишить,
То ж притягує знов до землі,
Тому знаю: для вічності вижить
Залишаються шанси малі.
Хочу з ним у тім світі ходити,
Я закохана в друга свого,
Але він не готовий так жити,
Щоб зустріла я знову його.
Тож якщо я цю Землю покину,
Як помчиться душа в небеса –
Де шукати крило лебедине?
Де той голос в чужих голосах?
Що підніме мій дух над землею,
Й розділивши усе пополам,
Скаже «Був я судьбою твоєю,
А тепер по-дорозі є нам»?
«Зрозумій мене, добра Агнесо.
Поки ти є в чужому житті,-
Далечінь не покличе небесна,
І старання твої – все не ті.
Ми самі собі шлях обираєм,
Та спіткнувшись об долю чужу,
Часто бачим – вона не чекає.
Чим тоді я тобі поможу?»
Лунізана, 02.09.1997 року.