301. Василь Стус. Как сине, как бело, как ярко гор

Как сине, как бело, как ярко горит
Все то, что болело, и все, что болит,
О марта безумство, о смута желаний,
Белеет береза, листвы ожидая.
И вырвались воды, глухи и немы,
Ползут отовсюду, как змеи в ярме.
Потоки стекают, волнуется пруд,
Пригорки пускаются вплавь и паруют.
Ревет повесенье в оглухлом яру –
И вербы куренье, и плачи-рыданья,
Мерцанье, мелканье, журавликов «кру».
Калины свирелка и ветки сирени,
И первая галка, и утром ку-ку.
Иззелена-черные, терпко жестки
Несутся проворно подсолнечники.
Расцвел бледно-желтый жасминовый цвет
И травы умолкли под щебет и спев.
Как тело чадило на дне черени
И сердце болело, кричало во мне.
Бела ты, как скрипка, мала и туга,
Сосок будто завязь и стоном – нога.
Застынь, не поддайся, безумие, чад.
Не медли, не медли, нет хода назад.
Упавшие в небо в кружении цвета,
Потребен, потребен греховный напиток.
И лента тропинки, ручей и мосток,
И зелень долины и легкий шажок,
И небо огромно в фантазиях туч,
Небесные храмы, застывшая ночь.
И сердца на дне, в сердцевине души 
Все шли осторожные сон-камыши.



Як синьо, як біло, як яро горить
усе, що боліло, і все, що болить,
о, березня безум, о, невідь жадань,
біліє береза, чекає клечань.
Прорвались потоки глухонімі,
повзуть на всі боки, як змії в ярмі.
Потоки струмують, колотиться став,
узгір'я парують, пускаються вплав.
Реве повесіння в оглухлім яру -
це вербне чадіння, оце голосіння,
оце мерехтіння й журавликів кру.
з калини сопілка, і гілка бузку,
і перша гагілка, і раннє ку-ку.
Зелені, аж чорні, терпкі, аж шорсткі,
розбіглись проворні соняшники.
Блiдавий, жовтавий, наш ясмин процвiв
Звороженi трави пiд щебет i спiв.
Як тіло чаділо на дні черені
і серце боліло, волало мені.
Ти біла, як скрипка, мала і туга,
і зав'яззю — пипка і стогін — нога.
Спинись, не пiддайся, о безум, о чад.
Не дляйся, не дляйся, бо годi – назад.
задивленi в небо, у памороч цвiту,
Не мога, а треба грiха доступити.
I стьожка стежини, i рiчка й мiсток,
Зелена долина i вистрибом крок.
I неба огроми, фантазiї хмар,
Небеснi хороми i понiчний чар.
I в серця на сподi, в осердi душi
Iшли нашорошенi сон-комишi.