Твоя синиця

Привіт.
Так коротко,без зайвих слів.
Навіщо нам ось ці солодкі вступи?
Вони,мов ті цукерки,
Що зіпсують нам зуби.
Як ти там?
Кому читаєш вірші з інтернету,
До піни в роті доводячи "Мої!"?
Ти знову розспипаєш компліменти,
Як з кишені,
І дівчата,мабуть,як завжди твої?
Не нудно?
Не набридло,милий?
Та й взагалі,
Ти там не зачах
Від уваги цих жінок?
А їх багато?
Десь,мабуть,з півсотні буде?
Дай відповідь на це в листі.
Чи,може,
Приїхати мені,
Щоб почути ці слова,
Та й просто в лоба?
Надто різко?
Вибач,не хотіла.
Тепер давай про мене,чи не так?
Все як завжди.
Читаю книги,вірші пишу,
Й німецьку,віриш?,досі я ще вчу.
Ти ще читаєш?
Що ж,хвалю.
Напевне,ти зараз став дуже терплячим.
А я й не міняюсь неначе.
Ти,мабуть смієшься,
Тріумфуєш і солодко шепочеш в цей листок:
"Ось,нарешті,ти і здалась,моя невгамовна".
Я б назвала тебе ідіотом,не більше,
Така вже цензура.
Повір,я зробила б це без жодного жалю.
Але щось заважає мені,
Мабуть,воно починається на "лю".
Чи шкодую про щось?
Чи шкодую?
Чи досі чекаю тебе?
Забудь про це,Нарциссе,
Забудь і не згадуй.
Я не вірю жодному твоєму слову.
Та все ж,
Може нарешті напишеш мені?
Хоч декілька слів.
Хоч натяк,
Що ти ще не загруз в багні цього міста.
На всякий випадок-чекаю тебе вдома.
Якщо прийдеш,
Не дивуйся хаосу.
Я так заповнювала порожнечу.
Слухай,порадь таблетки від безсоння,
А то в цих рекламах я не бачу сенсу.
Від тоді як ти пішов
Мені нічого не сниться.
А зараз прощавай,
Мій недосяжний журавель.

Твоя,давно вже спіймана, синиця.