Лина Костенко перевод

В холодные ночи сужаются звезды,
Как будто зрачки сумасшедшего.
Жутко и пристально смотрит Вселенная-Маг, -
Подняв над Землею рукав Млечного пути...

А в ночи теплые и бирюзовые
Стрекочут кастаньетами цикады,
И звезды расцветают новые,
Как сладкие и желтые цукаты.
- Они имеют силу притяжения, -
Так говорили в древности еще.
У них источник силы вдохновения
Звездою был прекрасной окрещен.
Так называли женщину красивую,
Цветы и яхты, или ордена,
И жили под звездой счастливою,
Неся ее сквозь судьбы, времена...
- Там кто-то умер, - говорили строго,
Как только видели, что падала звезда.
Астрологи гадали понемногу,
Моря молились, реки, города...
И ведь не зря тогда у каждой веры
В надежде, что душа воскреснет,
Она летела призраком химеры
В межзвездное пространство поднебесное.
А в ночи буйные и ночи воробьиные
Всю грозность звездную так хочется испить...
Ты побывал звездою яркою и сильною,
Ну кто тебя посмеет погасить?..

Лина Костенко (оригинал)

В холодні ночі звужуються зорі,
немов зіниці божевільного.
Моторошно й пильно
Дивиться Всесвіт – Великий Маг, –
піднявши над землею рукав Чумацького Шляху…

А в ночі теплі, в ночі бірюзові,
стрекочуть кастаньєтами цикади.
І над землею розцвітають зорі,
солодкі й жовті, як цукати.
Зорі мають гіпнотичну силу.
Люди зіркою з давнини
називають жінку вродливу,
яхти, квіти й ордени.
Кажуть: зірку щасливу має.
Провідною зірку зовуть.
Кажуть: з неба зірок не знімає.
І по зорях знаходять путь.
– Хтось умер, – говорили строго,
коли впала з неба зоря.
Гадали по зорях астрологи.
І на зорі молились моря.
І недарма у сотнях вір
сподівалось – душа воскресне,
полетить десь туди, до зір,
бо між зорями – царство небесне…
А в ночі буйні, в ночі горобині
палають зорі грізної краси…
Ти побувала зіркою, людино!
Хто ж має право людство погасить?!