Так страждала душа
І боліли поламані крила
Серед цих смітників,
Що з-під снігу на світ поповзли.
Рідна ненько моя!
Що ти з себе, матусю, зробила,
Притерпівши круків
Серед царства німої хули!
Тиха пісня мовчить,
В піснярів опускаються руки.
Десь і голос пропав
В пелені снігового дощу.
Тільки серце кричить,
Не терплячи глумливу наругу,
Що вгодований хам
Нагло жалує до несхочу.
2007.
Так страждАла душа...
© Copyright: Валентина Козаченко, 2016
Свидетельство о публикации №116050302494
Свидетельство о публикации №116050302494
Рецензии